Для підприємців
Відповідно до Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» етикеткою є — будь-яка бирка, напис, ярлик, що містить малюнки чи надписи, написані, надруковані, нанесені за допомогою трафарету, витиснені або вдавлені та прикріплені до одиниці упаковки (контейнера) з харчовими продуктами та відповідно до ст. 38 вищевказаного закону повина відповідати наступним вимогам:
1. Забороняється обіг харчових продуктів, етикетування яких не відповідає цьому Закону та відповідним технічним регламентам. Усі харчові продукти, що знаходяться в обігу в Україні, етикетуються державною мовою України та містять у доступній для сприймання споживачем формі інформацію про:
1) назву харчового продукту;
2) назву та повну адресу і телефон виробника, адресу потужностей (об’єкта) виробництва, а для імпортованих харчових продуктів — назву, повну адресу і телефон імпортера;
3) кількість нетто харчового продукту у встановлених одиницях виміру (вага, об’єм або поштучно);
4) склад харчового продукту у порядку переваги складників, у тому числі харчових добавок та ароматизаторів, що використовувались у його виробництві;
5) калорійність та поживну цінність із вказівкою на кількість білка, вуглеводів та жирів у встановлених одиницях виміру на 100 грамів харчового продукту;
6) кінцеву дату споживання “Вжити до” або дату виробництва та строк придатності;
7) номер партії виробництва;
8) умови зберігання та використання, якщо харчовий продукт потребує певних умов зберігання та використання для забезпечення його безпечності та якості;
9) застереження щодо споживання харчового продукту певними категоріями населення (дітьми, вагітними жінками, літніми людьми, спортсменами та алергіками), якщо такий продукт може негативно впливати на їх здоров’я при його споживанні.
2. Для деяких категорій харчових продуктів відповідними технічними регламентами можуть встановлюватися специфічні обов’язкові вимоги до етикетування, крім тих, що передбачені у цій статті.
3. Етикетування нефасованих харчових продуктів здійснюється державною мовою України у порядку, встановленому технічними регламентами для певних харчових продуктів.
4. Забороняється надавати на етикетці інформацію про дієтичні та функціональні властивості харчового продукту без дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
5. Текст для етикетування харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок підлягає обов’язковому затвердженню центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. Порядок затвердження тексту для етикетування харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
6. Етикетки харчових продуктів, на яких використовуються символи, повинні містити тільки такі символи, які були затверджені відповідними міжнародними та регіональними організаціями з питань стандартизації.
7. Написи на етикетці харчового продукту, що представляють інтерес для споживачів та призначені запобігати шахрайству або відрізняти один харчовий продукт від іншого, такі як “повністю натуральний”, “органічний”, “оригінальний”, “без ГМО” (генетично модифікованих організмів) тощо, та інша інформація, на додаток до тієї, що зазначена у цій статті, підлягає перевірці у порядку, встановленому відповідними нормативно-правовими актами, виданими на виконання цього Закону.
8. Опис специфічних символів, їх використання та маркування харчових продуктів штриховими кодами здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Крім цього, повідомляємо Вам, що у відповідності з декретом Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.1993 року, здійснюється сертифікація продукції уповноваженими на те органами з сертифікації. Перелік продукції, що підлягає обовязковій сертифікаціїї в Україні визначений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 28 від 01.02.2005 року.
1. Забороняється обіг харчових продуктів, етикетування яких не відповідає цьому Закону та відповідним технічним регламентам. Усі харчові продукти, що знаходяться в обігу в Україні, етикетуються державною мовою України та містять у доступній для сприймання споживачем формі інформацію про:
1) назву харчового продукту;
2) назву та повну адресу і телефон виробника, адресу потужностей (об’єкта) виробництва, а для імпортованих харчових продуктів — назву, повну адресу і телефон імпортера;
3) кількість нетто харчового продукту у встановлених одиницях виміру (вага, об’єм або поштучно);
4) склад харчового продукту у порядку переваги складників, у тому числі харчових добавок та ароматизаторів, що використовувались у його виробництві;
5) калорійність та поживну цінність із вказівкою на кількість білка, вуглеводів та жирів у встановлених одиницях виміру на 100 грамів харчового продукту;
6) кінцеву дату споживання “Вжити до” або дату виробництва та строк придатності;
7) номер партії виробництва;
8) умови зберігання та використання, якщо харчовий продукт потребує певних умов зберігання та використання для забезпечення його безпечності та якості;
9) застереження щодо споживання харчового продукту певними категоріями населення (дітьми, вагітними жінками, літніми людьми, спортсменами та алергіками), якщо такий продукт може негативно впливати на їх здоров’я при його споживанні.
2. Для деяких категорій харчових продуктів відповідними технічними регламентами можуть встановлюватися специфічні обов’язкові вимоги до етикетування, крім тих, що передбачені у цій статті.
3. Етикетування нефасованих харчових продуктів здійснюється державною мовою України у порядку, встановленому технічними регламентами для певних харчових продуктів.
4. Забороняється надавати на етикетці інформацію про дієтичні та функціональні властивості харчового продукту без дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
5. Текст для етикетування харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок підлягає обов’язковому затвердженню центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. Порядок затвердження тексту для етикетування харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
6. Етикетки харчових продуктів, на яких використовуються символи, повинні містити тільки такі символи, які були затверджені відповідними міжнародними та регіональними організаціями з питань стандартизації.
7. Написи на етикетці харчового продукту, що представляють інтерес для споживачів та призначені запобігати шахрайству або відрізняти один харчовий продукт від іншого, такі як “повністю натуральний”, “органічний”, “оригінальний”, “без ГМО” (генетично модифікованих організмів) тощо, та інша інформація, на додаток до тієї, що зазначена у цій статті, підлягає перевірці у порядку, встановленому відповідними нормативно-правовими актами, виданими на виконання цього Закону.
8. Опис специфічних символів, їх використання та маркування харчових продуктів штриховими кодами здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Крім цього, повідомляємо Вам, що у відповідності з декретом Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.1993 року, здійснюється сертифікація продукції уповноваженими на те органами з сертифікації. Перелік продукції, що підлягає обовязковій сертифікаціїї в Україні визначений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 28 від 01.02.2005 року.
Я - фізична особа. Маю кредитний договір у банку. Маю неплатежі в зв’язку з кризою. 4 вересня отримала з Печерського суду судовий наказ про стягнення боргу. Заява про скасування судового наказу подана до районного суду. Моє запитання: чи можливо зберегти заставне майно, а це - земельна ділянка, на якій побудовано будинок (48% готовності)? Чи доцільно подати позовну заяву до суду про визнання кредитного договору недійсним? Чи буде цей позов мати прийнятний для мене результат? Чи можуть бути підсави для подання такого позову? Дякую.
У відповідності до цивільного законодавства України заставо держатель має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника (право застави).
Для оцінки Вашої ситуації необхідно докладно проаналізувати всі наявні у Вас документи, що пов’язані з вашими кредитними зобов’язаннями. Відповідні виважені та юридично правильні рішення можливо приймати лише після проведення такого аналізу. Для отримання детальної юридичної консультації ви можете звернутись до нас за вказаними тут контактами.
У відповідності до цивільного законодавства України заставо держатель має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника (право застави).
Для оцінки Вашої ситуації необхідно докладно проаналізувати всі наявні у Вас документи, що пов’язані з вашими кредитними зобов’язаннями. Відповідні виважені та юридично правильні рішення можливо приймати лише після проведення такого аналізу. Для отримання детальної юридичної консультації ви можете звернутись до нас за вказаними тут контактами.
Для відповіді на Ваше питання, треба зазначити, що виходячи з цивільного законодавства, юридичні особи в України поділяються на дві окремі категорії- прибуткові (господарські товариства) та неприбуткові (релігійні організації, громадські організації та ін.). До неприбуткових відноситься благодійна організаця. Саме така організація і відповідає тим критеріям, які Ви поставили у своєму питанні. Порядок створення та здійснення діяльності регулюється ЗУ «Про благодійництво та благодійні організації».
Згідно зі ст. 8, для державної реєстрації благодійної організації подаються такі документи: заява засновників (засновника) чи їх уповноважених, статут (положення), протокол установчих зборів (з’їзду, конференції), відомості про засновників (засновника) та органи управління благодійної організації, відомості про місцеві відділення (філії, представництва) благодійної організації, документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.
Крім того, звертаю Вашу увагу на зміст статуту благодійної організації (основний, важливий установчий документ), в якому чітко повинно бути прописано майно організації, джерела його формування та зазначено про участь у благодійництві шляхом внесення благодійних внесків нерезидентів та інші важливі умови, що будуть підставою для визнання державними органами статусу неприбуткової благодійної організації. Статтею 26 закону передбачено, що набувачі благодійної допомоги та благодійні організації мають право отримувати пожертвування від фізичних та юридичних осіб іноземних держав.
Що стосується Вашого другого питання, то повідомляємо наступне: благодійні організації, що існують лише на членські внески і добродійні пожертвування, звільняються від сплати податків та інших платежів до бюджету і спеціальних фондів. Благодійна організація зобов’язана після отримання свідоцтва про державну реєстрацію у місячний термін стати на облік у податкових органах за її місцезнаходженням. Крім того, ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено: «Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у абзаці “б” підпункту 7.11.1, отримані у вигляді:
-коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;
-пасивних доходів;
-коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям, від проведення їх основної діяльності, з урахуванням положень підпункту 7.11.11 цієї статті;
-дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або у межах благодійної, у тому числі гуманітарної допомоги чи технічної допомоги, що надаються таким неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін».
У абзаці «б» підпункту 7.11.1 визначено благодійну організацію.
Згідно зі ст. 8, для державної реєстрації благодійної організації подаються такі документи: заява засновників (засновника) чи їх уповноважених, статут (положення), протокол установчих зборів (з’їзду, конференції), відомості про засновників (засновника) та органи управління благодійної організації, відомості про місцеві відділення (філії, представництва) благодійної організації, документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.
Крім того, звертаю Вашу увагу на зміст статуту благодійної організації (основний, важливий установчий документ), в якому чітко повинно бути прописано майно організації, джерела його формування та зазначено про участь у благодійництві шляхом внесення благодійних внесків нерезидентів та інші важливі умови, що будуть підставою для визнання державними органами статусу неприбуткової благодійної організації. Статтею 26 закону передбачено, що набувачі благодійної допомоги та благодійні організації мають право отримувати пожертвування від фізичних та юридичних осіб іноземних держав.
Що стосується Вашого другого питання, то повідомляємо наступне: благодійні організації, що існують лише на членські внески і добродійні пожертвування, звільняються від сплати податків та інших платежів до бюджету і спеціальних фондів. Благодійна організація зобов’язана після отримання свідоцтва про державну реєстрацію у місячний термін стати на облік у податкових органах за її місцезнаходженням. Крім того, ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено: «Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у абзаці “б” підпункту 7.11.1, отримані у вигляді:
-коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;
-пасивних доходів;
-коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям, від проведення їх основної діяльності, з урахуванням положень підпункту 7.11.11 цієї статті;
-дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або у межах благодійної, у тому числі гуманітарної допомоги чи технічної допомоги, що надаються таким неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін».
У абзаці «б» підпункту 7.11.1 визначено благодійну організацію.
В первую очередь, хотим обратить Ваше внимание на консультацию, которую Вы сможете найти по ссылке .
Необходимо отметить, что для организации предпринимательской деятельности, согласно украинского законодательства, лицо имеет право зарегистрироваться как физическое лицо - предприниматель (СПД ФЛП) либо создать юридическое лицо (в какой форме - подробнее в вышеупомянутой ссылке).
Для оценки целесообразности необходимо исходить из следующих основных критериев:
- количество оборотных средств (для СПД ФЛП не более 500 тыс грн в год- для базы единого налога);
- объем ответственности (СПД ФЛП отвечает всем своим имуществом по обязательствам, в то время как общество с ограниченной ответственностью (ООО), например, в пределах своего уставного капитала);
- вид налогообложения (ФЛП СПД имеет право, если оборот до 500 тыс. грн в год, встать на единый налог. Юр. лицо имеет право встать на общую систему налогообложения - 25% с прибыли + НДС, либо единый налог - 6% с прибыли + НДС либо 10% без НДС);
- вид деятельности (определенные виды деятельности юридически разрешены только для юридических лиц).
Исходя из вопроса, считаем, что в Вашем случае вполне подойдет регистрация как физического лица - предпринимателя. Что же касается разрешительной документации на торговое место. Тут есть нюансы, - все зависит от того, каким будет торговое место, а именно: со свободной площадью торговли или как ларек, на рынке или в арендованном/собственном помещении, интернет - магазин и т.д. В вопросе не содержится конкретизация данного момента, поэтому не можем Вас сориентировать более четко. Необходимо также получение торгового патента, который выдается налоговыми органами.
Что касается кассовых аппаратов, или, если правильно их называть - регитраторы расчетных операций, то согласно п.6 ст.9 ЗУ "О применении регистраторов расчетных операций в сфере торговли, общественного питания и услуг" от 06.07.95 № 265/95-ВР, то РРО не применяется при продаже товаров (предоставлении услуг) СПД ФЛП - плательщиками единого налога (если Вы конечно выберите именно эту систему налогообложения и форму бизнеса). Что же касается печати, то для юридических лиц - печать обязательна, для СПД ФЛП - по желанию.
Необходимо отметить, что для организации предпринимательской деятельности, согласно украинского законодательства, лицо имеет право зарегистрироваться как физическое лицо - предприниматель (СПД ФЛП) либо создать юридическое лицо (в какой форме - подробнее в вышеупомянутой ссылке).
Для оценки целесообразности необходимо исходить из следующих основных критериев:
- количество оборотных средств (для СПД ФЛП не более 500 тыс грн в год- для базы единого налога);
- объем ответственности (СПД ФЛП отвечает всем своим имуществом по обязательствам, в то время как общество с ограниченной ответственностью (ООО), например, в пределах своего уставного капитала);
- вид налогообложения (ФЛП СПД имеет право, если оборот до 500 тыс. грн в год, встать на единый налог. Юр. лицо имеет право встать на общую систему налогообложения - 25% с прибыли + НДС, либо единый налог - 6% с прибыли + НДС либо 10% без НДС);
- вид деятельности (определенные виды деятельности юридически разрешены только для юридических лиц).
Исходя из вопроса, считаем, что в Вашем случае вполне подойдет регистрация как физического лица - предпринимателя. Что же касается разрешительной документации на торговое место. Тут есть нюансы, - все зависит от того, каким будет торговое место, а именно: со свободной площадью торговли или как ларек, на рынке или в арендованном/собственном помещении, интернет - магазин и т.д. В вопросе не содержится конкретизация данного момента, поэтому не можем Вас сориентировать более четко. Необходимо также получение торгового патента, который выдается налоговыми органами.
Что касается кассовых аппаратов, или, если правильно их называть - регитраторы расчетных операций, то согласно п.6 ст.9 ЗУ "О применении регистраторов расчетных операций в сфере торговли, общественного питания и услуг" от 06.07.95 № 265/95-ВР, то РРО не применяется при продаже товаров (предоставлении услуг) СПД ФЛП - плательщиками единого налога (если Вы конечно выберите именно эту систему налогообложения и форму бизнеса). Что же касается печати, то для юридических лиц - печать обязательна, для СПД ФЛП - по желанию.
Дане питання регулюється Законом України "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів” Законом України “Про безпечність та якість харчових продуктів” , Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку етикетування харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми або вироблені з їх використанням та вводяться в обіг» № 661 від 01.07.2009.
Дійсно, ЗУ “Про безпечність та якість харчових продуктів” зазнав істотних змін, які стосуються маркування харчових продуктів, що виробляються для постачання та подальшого продажу кінцевим споживачам. Одразу зазначимо, що дія цього Закону не поширюється на тютюн і тютюнові вироби та харчові продукти, вироблені для особистого споживання.
Для того, щоб розібратися, яку відповідальність та які ризики несе продавець таких харчових продуктів (саме про них і йде мова, виходячи з запитання), треба встановити про яке порушення закону буде йтися мова при невиконанні обов‘язку, передбаченого статтею 38, а саме: «вимоги до етикетування», у п.10 ч.1 якої зазно про обов‘язковість зазначення інформації про наявність чи відсутність у харчових продуктах генетично модифікованих організмів (ГМО), що відображається на етикетці харчового продукту написом “з ГМО” чи “без ГМО” відповідно.
Харчовий продукт, який містить генетично модифіковані організми, — це такий харчовий продукт, який повністю або окремі його складники містять генетично модифіковані організми, вміст яких становить понад 0,9 відсотка.
Відсутність взагалі маркування про наявність/відсутність ГМО трактується дійсним законом як неправильне маркування харчового продукту (серед інших вимог) етикетка харчового продукту не відповідає обов’язковим вимогам цього Закону щодо етикетування харчового продукту.
Статтею 38 встановлена заборона обігу харчових продуктів, етикетування яких не відповідає цьому Закону та відповідним технічним регламентам. Більш детально про Порядок етикетування, розміри носіїв інформації про наявність/відсутність ГМО регулюється Постановою № 661. Виходячи зі змісту статті 38 закону та ст. 178 Цивільного кодексу України, законодавець імперативно накладає заборону на вільний обіг (універсальне або сингулярне правонаступництво – придбання усіх прав та обов‘язків або окремих (наприклад, при продажі товарів)) харчових продуктів, на етикетці яких відсутня інформація про ГМО. Таким чином, на будь-якій стадії переходу права власності, як від виробника постачальникам, від постачальників продавцям, від продавців кінцевим споживачам – цивільно-правові угоди є такими, що не відповідають актам цивільного законодавства (відповідні наслідки визнання угод недійсними за ст.215 та 203 ЦКУ). Але, така можливість стосується тільки тих угод, що були укладені та виконуються не раніше 30 грудня 2009 року (враховуючи набрання чинності змін до закону та дію закону в часі). Статтею 20 закону також передбачена заборона: «особам, які займаються діяльністю з виробництва або введення в обіг харчових продуктів, забороняється виробляти та/або вводити в обіг небезпечні, непридатні до споживання або неправильно марковані харчові продукти».
Спеціальним вищезгаданим законом передбачені також можливість виправлення недоліків при маркуванні шляхом добровілного вилучення харчових продуктів, які вони виробили або вводять у обіг, у разі виявлення факту, що такі харчові продукти небезпечні, непридатні до споживання або неправильно марковані. Відповідно до ч.6 п.9 ст.20 закону виробник, постачальник повинні виправляти недоліки харчових продуктів, які вироблені або знаходяться в обігу та не відповідають вимогам цього Закону. Тому, підприємство, у якого є нереалізований товар виробника без наявності інформації про ГМО на етикетці таких харчових продуктів має повне право звернутися до виробника або постачальника з вимогою виправлення за свій рахунок таких недоліків та приведення товару у відповідність з вимогами закону.
Продавець товару кінцевим споживачам несе наступні ризики. Відповідно до ст.10 ч.1 п.9 При здійсненні державного контролю та/або державного нагляду санітарний інспектор має право видавати припис про тимчасову заборону обігу харчових продуктів, якщо є підозра, що вони небезпечні, непридатні для споживання або неправильно марковані, до отримання результатів лабораторного дослідження цих харчових продуктів. Також, за п.7 ч.1 ст. 20 закону особа, яка ввела в обіг харчові продукти має право вимагати відшкодування збитків, заподіяних внаслідок постачання їм непридатних до споживання, неправильно маркованих або небезпечних об’єктів санітарних заходів, за умови їх використання та зберігання відповідно до інструкцій, наданих їх постачальником. Продавець товару споживачам також несе ризики, що визначені у ЗУ «Про захист прав споживачів» ст. 23 – відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів: відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію — у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб’єкт господарської діяльності не веде обов’язковий облік доходів і витрат, — у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дійсно, ЗУ “Про безпечність та якість харчових продуктів” зазнав істотних змін, які стосуються маркування харчових продуктів, що виробляються для постачання та подальшого продажу кінцевим споживачам. Одразу зазначимо, що дія цього Закону не поширюється на тютюн і тютюнові вироби та харчові продукти, вироблені для особистого споживання.
Для того, щоб розібратися, яку відповідальність та які ризики несе продавець таких харчових продуктів (саме про них і йде мова, виходячи з запитання), треба встановити про яке порушення закону буде йтися мова при невиконанні обов‘язку, передбаченого статтею 38, а саме: «вимоги до етикетування», у п.10 ч.1 якої зазно про обов‘язковість зазначення інформації про наявність чи відсутність у харчових продуктах генетично модифікованих організмів (ГМО), що відображається на етикетці харчового продукту написом “з ГМО” чи “без ГМО” відповідно.
Харчовий продукт, який містить генетично модифіковані організми, — це такий харчовий продукт, який повністю або окремі його складники містять генетично модифіковані організми, вміст яких становить понад 0,9 відсотка.
Відсутність взагалі маркування про наявність/відсутність ГМО трактується дійсним законом як неправильне маркування харчового продукту (серед інших вимог) етикетка харчового продукту не відповідає обов’язковим вимогам цього Закону щодо етикетування харчового продукту.
Статтею 38 встановлена заборона обігу харчових продуктів, етикетування яких не відповідає цьому Закону та відповідним технічним регламентам. Більш детально про Порядок етикетування, розміри носіїв інформації про наявність/відсутність ГМО регулюється Постановою № 661. Виходячи зі змісту статті 38 закону та ст. 178 Цивільного кодексу України, законодавець імперативно накладає заборону на вільний обіг (універсальне або сингулярне правонаступництво – придбання усіх прав та обов‘язків або окремих (наприклад, при продажі товарів)) харчових продуктів, на етикетці яких відсутня інформація про ГМО. Таким чином, на будь-якій стадії переходу права власності, як від виробника постачальникам, від постачальників продавцям, від продавців кінцевим споживачам – цивільно-правові угоди є такими, що не відповідають актам цивільного законодавства (відповідні наслідки визнання угод недійсними за ст.215 та 203 ЦКУ). Але, така можливість стосується тільки тих угод, що були укладені та виконуються не раніше 30 грудня 2009 року (враховуючи набрання чинності змін до закону та дію закону в часі). Статтею 20 закону також передбачена заборона: «особам, які займаються діяльністю з виробництва або введення в обіг харчових продуктів, забороняється виробляти та/або вводити в обіг небезпечні, непридатні до споживання або неправильно марковані харчові продукти».
Спеціальним вищезгаданим законом передбачені також можливість виправлення недоліків при маркуванні шляхом добровілного вилучення харчових продуктів, які вони виробили або вводять у обіг, у разі виявлення факту, що такі харчові продукти небезпечні, непридатні до споживання або неправильно марковані. Відповідно до ч.6 п.9 ст.20 закону виробник, постачальник повинні виправляти недоліки харчових продуктів, які вироблені або знаходяться в обігу та не відповідають вимогам цього Закону. Тому, підприємство, у якого є нереалізований товар виробника без наявності інформації про ГМО на етикетці таких харчових продуктів має повне право звернутися до виробника або постачальника з вимогою виправлення за свій рахунок таких недоліків та приведення товару у відповідність з вимогами закону.
Продавець товару кінцевим споживачам несе наступні ризики. Відповідно до ст.10 ч.1 п.9 При здійсненні державного контролю та/або державного нагляду санітарний інспектор має право видавати припис про тимчасову заборону обігу харчових продуктів, якщо є підозра, що вони небезпечні, непридатні для споживання або неправильно марковані, до отримання результатів лабораторного дослідження цих харчових продуктів. Також, за п.7 ч.1 ст. 20 закону особа, яка ввела в обіг харчові продукти має право вимагати відшкодування збитків, заподіяних внаслідок постачання їм непридатних до споживання, неправильно маркованих або небезпечних об’єктів санітарних заходів, за умови їх використання та зберігання відповідно до інструкцій, наданих їх постачальником. Продавець товару споживачам також несе ризики, що визначені у ЗУ «Про захист прав споживачів» ст. 23 – відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів: відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію — у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб’єкт господарської діяльності не веде обов’язковий облік доходів і витрат, — у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Потрібно зазначити, що після набрання чинності Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року, з 01.01.2004 ЗУ "Про підприємництво", окрім ст.4, втратив чинність. Ваше питання відноситься до питань спрщеної системи оподаткування.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності регулюється Указом Президента України від 03.07.1998 N 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» в редакції Указу Президента України від 28.06.1999 N 746/99 (далі — Указ).
Указом встановлено, що фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають можливість перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності шляхом придбання Свідоцтва про сплату єдиного податку, якщо на вид підприємницької діяльності, який здійснює така фізична особа, місцевою радою встановлено ставку єдиного податку, при умові, що обсяг виручки від реалізації продукції, (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис.грн. (стаття 1).
Згідно із статтею 1 Указу виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
У разі порушення вимог статті 1 Указу, зокрема, перевищення обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) протягом календарного року 500 тис. грн платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності регулюється Указом Президента України від 03.07.1998 N 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» в редакції Указу Президента України від 28.06.1999 N 746/99 (далі — Указ).
Указом встановлено, що фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають можливість перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності шляхом придбання Свідоцтва про сплату єдиного податку, якщо на вид підприємницької діяльності, який здійснює така фізична особа, місцевою радою встановлено ставку єдиного податку, при умові, що обсяг виручки від реалізації продукції, (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис.грн. (стаття 1).
Згідно із статтею 1 Указу виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
У разі порушення вимог статті 1 Указу, зокрема, перевищення обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) протягом календарного року 500 тис. грн платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Підприємство володіє мережею аптек, для охорони яких має охоронців, які працюють за трудовим договором. УБЕЗ підчас перевірки заявляє про порушення законодавства в сфері господарської діяльності, а саме про відсутність ліцензії у підприємства на здійснення такого виду діяльності як «охоронні послуги», яку у встановленому порядку видає МВС України. Чи законні припущення УБЕЗ?
Дане питання регулюється Господарським кодексом України, ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ті ін. н.п.а.
Відповідно до ГК України ст. 14. «Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності» ч.3: «Ліцензія — документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов’язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом». П.29 ст. 9 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» встановлений обов‘язок отримання ліцензії для надання послуг з охорони власності та громадян.
Відповідно до ч.1,2 ст. 2 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями.
Для того, щоб здійснювати господарську діяльність з охорони власності та громадян, тобто за визначенням отримувати прибуток від цієї діяльності, необхідно за ст. 14 ГК України отримувати таку ліцензію. Відповідно, такі послуги будуть видом діяльності підприємства, що повинно бути визначено також в статутних документах, довідці з Міністерства статистики України, та в інших реєстраційних документах юридичної особи.
У випадку ж, коли підприємство не здійснює господарську діяльність на ринку послуг охорони власності та громадян і не отримує прибутку, хоча є підприємницькою юридичною особою та отримує прибуток зовсім від іншої діяльності, то воно повністю законно використовує власні засоби охорони власного майна та забезпечення порядку на підприємтсві та господарюючих одиницях, адже принцип «що не заборонено законом, те дозволено» діє в даному випадку.
Також, треба зазначити, що якщо б вимоги УБЕЗ були законні, то логічно припустити, що також підприємство має отримати окрім ліцензії на охоронну діяльність і ліцензію на зберігання товарно- матеріальних цінностей (зберігання товару), а також будівельну (при встановленні опоряджування: табличок, полочок тощо), та будь-які інші ліцензії були б необхідні підчас поточної діяльності підприємства. Тому, будь-яке підприємство України мабуть закривало б бізнес за відсутності необхідних дозволів, ліцензій, адже всі б оказалися поза законом. Хоча б виходячи з простої логіки, не тільки з юридичних підстав, слідує незаконність вимог органів міліції.
Дане питання регулюється Господарським кодексом України, ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ті ін. н.п.а.
Відповідно до ГК України ст. 14. «Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності» ч.3: «Ліцензія — документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов’язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом». П.29 ст. 9 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» встановлений обов‘язок отримання ліцензії для надання послуг з охорони власності та громадян.
Відповідно до ч.1,2 ст. 2 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями.
Для того, щоб здійснювати господарську діяльність з охорони власності та громадян, тобто за визначенням отримувати прибуток від цієї діяльності, необхідно за ст. 14 ГК України отримувати таку ліцензію. Відповідно, такі послуги будуть видом діяльності підприємства, що повинно бути визначено також в статутних документах, довідці з Міністерства статистики України, та в інших реєстраційних документах юридичної особи.
У випадку ж, коли підприємство не здійснює господарську діяльність на ринку послуг охорони власності та громадян і не отримує прибутку, хоча є підприємницькою юридичною особою та отримує прибуток зовсім від іншої діяльності, то воно повністю законно використовує власні засоби охорони власного майна та забезпечення порядку на підприємтсві та господарюючих одиницях, адже принцип «що не заборонено законом, те дозволено» діє в даному випадку.
Також, треба зазначити, що якщо б вимоги УБЕЗ були законні, то логічно припустити, що також підприємство має отримати окрім ліцензії на охоронну діяльність і ліцензію на зберігання товарно- матеріальних цінностей (зберігання товару), а також будівельну (при встановленні опоряджування: табличок, полочок тощо), та будь-які інші ліцензії були б необхідні підчас поточної діяльності підприємства. Тому, будь-яке підприємство України мабуть закривало б бізнес за відсутності необхідних дозволів, ліцензій, адже всі б оказалися поза законом. Хоча б виходячи з простої логіки, не тільки з юридичних підстав, слідує незаконність вимог органів міліції.
Як зазначено п 2.12. Ліцензійних умов на провадження провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами : « на фасаді будівлі, де розміщується аптечний заклад, згідно із його призначенням повинна бути вивіска із зазначенням виключно виду закладу, а саме: “Аптечний склад (база)”, “Аптека”, “Аптечний пункт”, “Аптечний кіоск”. Біля входу в аптечний заклад на видному місці розміщується інформація про суб’єкта господарювання, режим роботи аптечного закладу. Для аптек та їх структурних підрозділів обов’язково має бути наявна інформація про місцезнаходження чергової (цілодобової) та найближчої аптек.
За бажанням ліцензіат може встановити сигнальний покажчик, який не є рекламою.»
Фасад будинку, споруди - зовнішня частина будинку, споруди з
усіма елементами від покрівлі до вимощення; за орієнтуванням фасади поділяються
на головний, боковий, дворовий; (рішення КМДА)
Тобто, за принципом дозволене те, що не заборонене законом, вивіска із зазначенням логотипу – зареєстрованого товарного знаку, розміщена окремо від вивіски «Аптека» не є порушенням законодавства – адже по –перше не є рекламою(ст. 9 ч.6 ЗУ «Про рекламу»- при відповідності вимогам даної норми), а по- друге, не порушує норму Ліцензійних умов, за яких вивіска з написом виключно виду закладу вже розміщена, та вивіска з ТЗ є іншою вивіскою (іншою річчю, індивідуально визначеною в розумінні ЦК України). Важливо відокремити одна від одної ці вивіски фізично.
Деякі правники розповсюджують думку про можливість оформлення вивіски з ТЗ під другу частину п.2.12 – сигнальний покажчик, але ця думка є хибною, адже сигнальний покажчик, його форма та колір чітко затверджені Наказом МОЗ № 590 від 01.12.2004.
Щодо можливих дій органів влади, зокрема, Держлікіспекції, яка має право виписати припис на усунення порушень у випадку неприведення у відповідність до норм нових Ліцензійних умов, протягом 1 місяця треба зазначити наступне. При виявляненні (на думку Держлікінспекції) порушень п.2.12, остання зобов‘яже виправити протягом місяця такі «порушення», в протилежному випадку анулює ліцензію. Вважаємо, що після надання припису, такі дії необхідно оскаржувати в судах України, та одночасно на час розгляду або: виконати припис (для неможливості анулювання ліцензії), або забезпечити позов шляхом зупинення дії припису на час розгляду справи.
Крапку в тлумаченні п.2.12. може поставити тільки судова практика. Тому оспорюваність в даному питанні очевидна для підприємців та чиновників.
За бажанням ліцензіат може встановити сигнальний покажчик, який не є рекламою.»
Фасад будинку, споруди - зовнішня частина будинку, споруди з
усіма елементами від покрівлі до вимощення; за орієнтуванням фасади поділяються
на головний, боковий, дворовий; (рішення КМДА)
Тобто, за принципом дозволене те, що не заборонене законом, вивіска із зазначенням логотипу – зареєстрованого товарного знаку, розміщена окремо від вивіски «Аптека» не є порушенням законодавства – адже по –перше не є рекламою(ст. 9 ч.6 ЗУ «Про рекламу»- при відповідності вимогам даної норми), а по- друге, не порушує норму Ліцензійних умов, за яких вивіска з написом виключно виду закладу вже розміщена, та вивіска з ТЗ є іншою вивіскою (іншою річчю, індивідуально визначеною в розумінні ЦК України). Важливо відокремити одна від одної ці вивіски фізично.
Деякі правники розповсюджують думку про можливість оформлення вивіски з ТЗ під другу частину п.2.12 – сигнальний покажчик, але ця думка є хибною, адже сигнальний покажчик, його форма та колір чітко затверджені Наказом МОЗ № 590 від 01.12.2004.
Щодо можливих дій органів влади, зокрема, Держлікіспекції, яка має право виписати припис на усунення порушень у випадку неприведення у відповідність до норм нових Ліцензійних умов, протягом 1 місяця треба зазначити наступне. При виявляненні (на думку Держлікінспекції) порушень п.2.12, остання зобов‘яже виправити протягом місяця такі «порушення», в протилежному випадку анулює ліцензію. Вважаємо, що після надання припису, такі дії необхідно оскаржувати в судах України, та одночасно на час розгляду або: виконати припис (для неможливості анулювання ліцензії), або забезпечити позов шляхом зупинення дії припису на час розгляду справи.
Крапку в тлумаченні п.2.12. може поставити тільки судова практика. Тому оспорюваність в даному питанні очевидна для підприємців та чиновників.
