Оподаткування
В соответствии с Конституцией Украины, Гражданским и Хозяйственным кодексами физическое лицо самостоятельно имеет право избрать способ реализации деятельности, в том числе путем осуществления предпринимательской деятельности.
Предприниматель имеет право без ограничений самостоятельно осуществлять любую предпринимательскую деятельность, не запрещенную законом, в том числе сдачу в аренду собственного имущества.
Вместе с тем предприниматели, избравшие способ налогообложения деятельности согласно Указу № 727/98, могут осуществлять ее только по тем видам деятельности, на которые местными советами по месту их государственной регистрации установлены ставки единого налога.
При установлении конкретных видов предпринимательской деятельности, осуществление которых будет возможным с применением упрощенной системы налогообложения, местные советы должны руководствоваться перечнем видов экономической деятельности, утвержденным национальным Классификатором видов экономической деятельности Украины (по тексту — КВЭД).
Определение понятия «аренда» дано, в частности, в Законе № 2269-ХІІ, согласно которому аренда — это основанное на договоре срочное платное пользование имуществом, необходимым арендатору для осуществления предпринимательской и другой деятельности.
Что касается понятия субаренды как операции в сфере хозяйствования, то ее определение дано в ПБУ 14 «Аренда», утвержденному приказом № 181, в соответствии с которым субаренда — это соглашение о передаче арендатором арендованного им объекта в аренду третьему лицу.
Согласно КВЭД деятельность по сдаче в аренду собственного недвижимого имущества и операции с недвижимостью для третьих лиц относятся к разным подклассам (соответственно 70.2 и 70.3 кода 70 «Операції з нерухомістю»), то есть являются отдельными видами экономической деятельности.
Таким образом, чтобы физическое лицо — субъект малого предпринимательства имел основания одновременно с уплатой единого налога заниматься сдачей в аренду собственного недвижимого имущества и субарендой арендованного у другого субъекта хозяйствования имущества, то местным советом по месту его регистрации должны быть установлены именно такие виды предпринимательской деятельности, на которые распространяется упрощенная система налогообложения, и в его Свидетельстве об уплате единого налога должны быть указаны именно эти виды деятельности.
Если же у данного предпринимателя в Свидетельстве указан только вид деятельности «Здавання в найм нерухомого майна», то доходы, полученные от осуществления других, не указанных в Свидетельстве видов деятельности, в данном случае — субаренды, подлежат налогообложению согласно нормам Закона № 889-IV (15% налог с доходов физ лиц)
Предприниматель имеет право без ограничений самостоятельно осуществлять любую предпринимательскую деятельность, не запрещенную законом, в том числе сдачу в аренду собственного имущества.
Вместе с тем предприниматели, избравшие способ налогообложения деятельности согласно Указу № 727/98, могут осуществлять ее только по тем видам деятельности, на которые местными советами по месту их государственной регистрации установлены ставки единого налога.
При установлении конкретных видов предпринимательской деятельности, осуществление которых будет возможным с применением упрощенной системы налогообложения, местные советы должны руководствоваться перечнем видов экономической деятельности, утвержденным национальным Классификатором видов экономической деятельности Украины (по тексту — КВЭД).
Определение понятия «аренда» дано, в частности, в Законе № 2269-ХІІ, согласно которому аренда — это основанное на договоре срочное платное пользование имуществом, необходимым арендатору для осуществления предпринимательской и другой деятельности.
Что касается понятия субаренды как операции в сфере хозяйствования, то ее определение дано в ПБУ 14 «Аренда», утвержденному приказом № 181, в соответствии с которым субаренда — это соглашение о передаче арендатором арендованного им объекта в аренду третьему лицу.
Согласно КВЭД деятельность по сдаче в аренду собственного недвижимого имущества и операции с недвижимостью для третьих лиц относятся к разным подклассам (соответственно 70.2 и 70.3 кода 70 «Операції з нерухомістю»), то есть являются отдельными видами экономической деятельности.
Таким образом, чтобы физическое лицо — субъект малого предпринимательства имел основания одновременно с уплатой единого налога заниматься сдачей в аренду собственного недвижимого имущества и субарендой арендованного у другого субъекта хозяйствования имущества, то местным советом по месту его регистрации должны быть установлены именно такие виды предпринимательской деятельности, на которые распространяется упрощенная система налогообложения, и в его Свидетельстве об уплате единого налога должны быть указаны именно эти виды деятельности.
Если же у данного предпринимателя в Свидетельстве указан только вид деятельности «Здавання в найм нерухомого майна», то доходы, полученные от осуществления других, не указанных в Свидетельстве видов деятельности, в данном случае — субаренды, подлежат налогообложению согласно нормам Закона № 889-IV (15% налог с доходов физ лиц)
Зарахування платника податків до категорії платників окремих податків за місцезнаходженням підрозділів чи об’єктів платника податків, розташованих на території іншої територіальної громади, ніж юридична особа, здійснюється у порядку, визначеному розділом 9 «Порядку обліку платників податків, зборів (обов’язкових платежів)», затвердженої наказом ДПА України № 80 від 19.02.98 та зареєстрованої міністерством юстиції України 16.03.98 за № 172/2612 зі змінами та доповненнями (далі – Порядок № 80), затвердженими наказом ДПА України № 428 від 24.07.06.
Також слід зазначити, що відповідно розділу 3 п. 3.4 даного Порядку підрозділ оподаткування юридичних (фізичних) осіб з урахуванням рекомендації щодо повноти охоплення обліком платників відповідних податків у разі отримання документів про видачу патентів, реєстрацію (обліку) РРО, розрахунок по платі за землю чи воду, податку з власників транспортних засобів і т. ін., перевіряють їх комплектність і відповідність вимогам нормативних актів стосовно обліку об’єктів оподаткування, приймають рішення про взяття на облік, формують облікову справу платника окремих податків.
Відповідно до статті 28 Закону України від 15.05.03 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру. Виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов’язані подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи заповнену реєстраційну картку про створення відокремленого підрозділу та рішення органу управління юридичної особи про створення відокремленого підрозділу або повідомлення встановленого зразка про закриття відокремленого підрозділу.
Щодо всіх інших відокремлених підрозділів господарських організацій (структурних одиниць), які утворені для здійснення господарської діяльності та яким в установленому порядку не надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податків і зборів (обов’язкових платежів), у тому числі податку з доходів фізичних осіб, то такі господарські організації як платники окремих податків повинні перебувати на обліку в органах державної податкової служби за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів (Наказ ДПАУ від 22.04.04 № 232).
Розділом 4.1 п. 4 Порядку № 80, узяття на облік платників податків — юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб здійснюється за їх місцезнаходженням відповідними органами державної податкової служби після внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру або, у випадках, передбачених законодавством, після присвоєння ідентифікаційних кодів за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (далі — ЄДРПОУ).
Відповідно до ст. 64 Господарського кодексу підприємство може створювати:
• виробничі структурні підрозділи (відділення, дільниці, бригади, магазини тощо);
• функціональні структурні підрозділи апарату управління (управління, відділи, служби тощо);
• відокремлені підрозділи – філії, представництва, відділення тощо.
З вищезазначених підрозділів підприємства до суб’єктів господарювання можна віднести лише відокремлені підрозділи (філії, представництва, відділення тощо) – частина друга ст. 55 Господарського кодексу. Виробничі та функціональні структурні підрозділи (відділ, управління, бригада, дільниця) істотно відрізняються від відокремлених підрозділів i не є суб’єктами господарювання.
У цьому разі слід виходити з того, що на підставі частини третьої ст. 64 Господарського кодексу підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників i штатний розпис.
Слід врахувати, що саме виробничі структурні підрозділи не мають ознак відокремлених підрозділів (філій, представництв), а саме:
• не мають відокремленого майна i, відповідно, відокремленого балансу;
• керівник не має довіреності від головного підприємства i позбавлений права укладати (підписувати) будь-які угоди, в тому числі трудові (однак може видавати накази, обов’язкові для своїх підлеглих);
• не мають рахунків в банках i не здійснюють ніяких фінансових операцій;
• не несуть відокремленої відповідальності за свої дії.
Якщо, підприємство створює структурний, а не відокремлений підрозділ підприємства, то податки, збори, інші платежі, які відповідно до чинного законодавства підлягають внесенню до відповідних бюджетів за місцезнаходженням цього структурного підрозділу, повинні сплачуватись до Держбюджету України та бюджетів територіальних громад безпосередньо підприємством. При цьому саме підприємство, а не зазначений структурний підрозділ, зобов’язане стати на облік у відповідних територіальних органах державної податкової служби як платник окремих податків (Лист ДПА України від 20.07.01 № 4816/6/29-0116).
Також слід зазначити, що відповідно розділу 3 п. 3.4 даного Порядку підрозділ оподаткування юридичних (фізичних) осіб з урахуванням рекомендації щодо повноти охоплення обліком платників відповідних податків у разі отримання документів про видачу патентів, реєстрацію (обліку) РРО, розрахунок по платі за землю чи воду, податку з власників транспортних засобів і т. ін., перевіряють їх комплектність і відповідність вимогам нормативних актів стосовно обліку об’єктів оподаткування, приймають рішення про взяття на облік, формують облікову справу платника окремих податків.
Відповідно до статті 28 Закону України від 15.05.03 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру. Виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов’язані подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи заповнену реєстраційну картку про створення відокремленого підрозділу та рішення органу управління юридичної особи про створення відокремленого підрозділу або повідомлення встановленого зразка про закриття відокремленого підрозділу.
Щодо всіх інших відокремлених підрозділів господарських організацій (структурних одиниць), які утворені для здійснення господарської діяльності та яким в установленому порядку не надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податків і зборів (обов’язкових платежів), у тому числі податку з доходів фізичних осіб, то такі господарські організації як платники окремих податків повинні перебувати на обліку в органах державної податкової служби за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів (Наказ ДПАУ від 22.04.04 № 232).
Розділом 4.1 п. 4 Порядку № 80, узяття на облік платників податків — юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб здійснюється за їх місцезнаходженням відповідними органами державної податкової служби після внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру або, у випадках, передбачених законодавством, після присвоєння ідентифікаційних кодів за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (далі — ЄДРПОУ).
Відповідно до ст. 64 Господарського кодексу підприємство може створювати:
• виробничі структурні підрозділи (відділення, дільниці, бригади, магазини тощо);
• функціональні структурні підрозділи апарату управління (управління, відділи, служби тощо);
• відокремлені підрозділи – філії, представництва, відділення тощо.
З вищезазначених підрозділів підприємства до суб’єктів господарювання можна віднести лише відокремлені підрозділи (філії, представництва, відділення тощо) – частина друга ст. 55 Господарського кодексу. Виробничі та функціональні структурні підрозділи (відділ, управління, бригада, дільниця) істотно відрізняються від відокремлених підрозділів i не є суб’єктами господарювання.
У цьому разі слід виходити з того, що на підставі частини третьої ст. 64 Господарського кодексу підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників i штатний розпис.
Слід врахувати, що саме виробничі структурні підрозділи не мають ознак відокремлених підрозділів (філій, представництв), а саме:
• не мають відокремленого майна i, відповідно, відокремленого балансу;
• керівник не має довіреності від головного підприємства i позбавлений права укладати (підписувати) будь-які угоди, в тому числі трудові (однак може видавати накази, обов’язкові для своїх підлеглих);
• не мають рахунків в банках i не здійснюють ніяких фінансових операцій;
• не несуть відокремленої відповідальності за свої дії.
Якщо, підприємство створює структурний, а не відокремлений підрозділ підприємства, то податки, збори, інші платежі, які відповідно до чинного законодавства підлягають внесенню до відповідних бюджетів за місцезнаходженням цього структурного підрозділу, повинні сплачуватись до Держбюджету України та бюджетів територіальних громад безпосередньо підприємством. При цьому саме підприємство, а не зазначений структурний підрозділ, зобов’язане стати на облік у відповідних територіальних органах державної податкової служби як платник окремих податків (Лист ДПА України від 20.07.01 № 4816/6/29-0116).
